Чудова книга. Мені випала честь бути її опекуном.
Чи може людина
потоваришувати з хижим звіром? А з іншими представниками природи? Чи впустить
невеселий вовк дитину доторкнутися своєї душі? А вона існує і у північного
вовка, і у короля
пустелі верблюда, і у гепарда, і у інших тварин.
Відкрила книгу
«Око вовка» французького письменника Даніеля Пеннака (видавництво «Час
майстрів») та вже не змогла зупинитись. Світ вовка затягнув до себе. Сніги
Аляски на Крайній Півночі Канади та зграя вовків. Ні, не просто зграя, а
справжня сім’я. Вони люблять свою землю, свободу. Вони дуже красиві, адже їх хутро
розкішне. Вовки сильні та сміливі. Та добре знають, що треба остерігатися
людину. Бо цьому навчаються змалку. Мисливці полюють за гарним хутром, а якщо
воно пошкоджене – упіймана тварина опиниться у зоопарку. Бо «людина – це
колекціонер». Так говорила Чорна Заграва. Але її діти не розуміли цієї фрази.
Та щойно ви
дізнаєтесь сумну історію Блакитного Вовка, починається інша. Це вже історія
хлопчика-сироти. Тут читач перенесеться у Африку. Величезну землю, що поділяється
на жовту, сіру та зелену. Так, теж невеселий початок. Теж почуття самотності.
Теж несподівані повороти
долі. Але коли на твоєму шляху зустрічаються добрі люди, життя
буде кращим. Тільки сумуєш за старими друзями.
Полярний вовк,
який колись був щасливим та вільним, і маленький хлопчик, що вміє мовчки
розмовляти з тваринами, зустрілися у паризькому зоопарку. Вони зрозуміють один
одного. Зрозуміють, просто дивлячись в очі. Бо там можна побачити історії життя. Ця зустріч зігріє серце
Блакитного Вовка.
Сумно та
серйозно почавшись, повість має добрий, теплий та несподіваний фінал. Бо в
світі є й місто для добра, дружби, поваги до інших, теплих і гарних почуттів,
надії та добрих вчинків.
Це не просто
книга про повагу до природи та людей. Вона про те, що важливо вміти дивитися на
світ очима інших, тягнутися до пізнання оточуючого середовища та побачити його
красу. Про те, що кожен заслуговує на щасливе та гармонійне життя.
